Тецубіни.

Залізні чайники Японії

як важлива частина повсякденного життя

Лян Дзюнь Джі

У західній Японії 19 ст. розвиток тецубінів вже починає впливати на звички чаювання у великих розвинених містах. Стає модним пити пообідній чай, використовуючи такі чайники, з їхнім унікальним дизайном та оздобленням. Заможним людям подобалося проводити своє дозвілля, розділяючи спокійні моменти чаювання зі своїми друзями, тож тецубіни все ширше інтегрувалися в повсякденне життя, ставши ледь не основним предметом домашнього вжитку.

Вважається, що існувало два основних фактори, які призвели до того, що тецубін став основним предметом у побуті. По-перше, чай сенча став невід’ємною частиною повсякденного життя японців, а, отже, тецубін посів одне з основних місць серед предметів домашнього вжитку для середнього та вищого класів. По-друге, чавунні чайники тісно пов’язані з передачею чайної культури. Доктор Філіп Франц фон Зібольд підсумовує ситуацію між 1830 і 1942 рр. наступним чином: “Чай уже проникав у кожен куточок повсякденного життя в Японії. Вони використовували чайники для заварювання і пили його під час їжі. Насправді не було визначеного часу для чаювання – люди з усіх верств суспільства пили чай у будь-який час доби”.

Доктор фон Зібольд зазначив, що чай банча нижчого ґатунку є щоденним основним напоєм японців, і він вважає, що статус тецубіну не підлягає сумніву. Його ранні роботи включали кілька чудових ілюстрацій Японії; один із малюнків демонструє його високу повагу до тецубінів.

Тецубін на його ілюстрації прикрашений візерунком у вигляді бурульок і сітчастими лініями, що йдуть по колу від дна по корпусу чайника (так звані “хане” або “пір’я”), і це робить його класичним прикладом тецубіну. Він мав мідяну кришку та особливу ручку. Як іще один приклад, використання подібного чайника на другому зображенні датується 1821 р. Варто зазначити, що візерунок бурульки не лише з’являється на схожих чайниках, а й рельєфно вимальовується на чайних сервізах.

Близько 1825 р. описаний вище тип тецубіну часто зустрічався в Японії. Однак це стосувалося здебільшого великих міст західної її частини, оскільки цей різновид посуду був дуже дорогим у виготовленні.

Раннє використання слова “тецубін” у японській мові дає чітке уявлення про функцію цього типу посуду для зігрівання води. У збірнику “Тайхасі”, опублікованому в 1835 р., є такий уривок: “Сьогодні вранці я прокинувся від своїх снів, моє волосся було скуйовджене, і я насолоджувався сьогоднішнім сніданком – гарячою водою з мого тецубіну”.

Протягом десятиліть після того, як думки доктора фон Зібольда були опубліковані, з’явилося більше доказів, що підтверджують їхню правдивість. На фотографії, скопійованій у 1867 р., зображено плиту в кімнаті з чайним приладдям, розміщеним на ній. Як видно з цієї сцени, на той час тецубін вже був дуже поширений, а в наступні десятиліття він увійшов у моду й став основою нового тренду. За історичними згадками це можна простежити до 1910 р.

У своїх працях, датованих 1877-1881 рр., Едвард С. Морс зазначав, що тецубін став невід’ємним супутником кожної японської родини: “Хібачі – це такий собі портативний камін, навколо якого сім’я збирається, щоби попліткувати, випити чаю або погріти руки… На зимовій вечірці хібачі заздалегідь розставляють слуги, по одному на кожного гостя, а місце, де кожен має сидіти на підлозі, часто позначають маленькою квадратною тканинною подушечкою… Щоразу, коли ви заходите до друга, узимку чи влітку, його найперший акт гостинности полягає в тому, щоби поставити перед вами хібачі”. Тоді, як і зараз, де б ви не були, чай – це гостинність і доброта.

Показовий приклад сцени, яку описує Морc, можна побачити на малюнках нижче. Сер Едвін Арнольд також чітко описав цей тип звичаю чаювання. Десять років потому він писав про японську чайну церемонію: “Звичайно, суворий етикет чя-но-ю (дослівно “вода для чаю”, мовиться про офіційну церемонію збитого чаю) є особливим; але його дух, як центральної церемонії чаювання, відчутно пройшов через усю Японію, де все починається і закінчується тецубіном і чайною чашкою”.

У “Довіднику сучасної Японії” 1903 р. Ернест В. Клемент дав дуже схожий опис. Він писав: “Чайник із гарячою водою завжди тримають під рукою, у будинку чи в готелі, щоб можна було миттєво заварити чай і випити його будь-коли. Його завжди ставлять перед гостем, як тільки він приходить, і він абсолютно незамінний у кожному домі”.

Можна подумати, що тецубіни, призначені для домашнього вжитку, були дешевшими, із відносно невеликою кількістю прикрас. Однак у містах західної Японії це було не так. Певне уявлення про це дають праці Мері Кроуфорд Фрейзер, дружини британського дипломата Г’ю Фрейзера, який перебував у Японії в 1889-1891 рр. У її книзі є світлина, на якій зображена вечірня трапеза досить заможної родини. Окрім того, що вона демонструє, як п’ють сенча як супровід до вечері, на ній також зображено орнаментований чайник (див. зображення вище).

Основне призначення тецубіну полягало в тому, що його використовували як чайник для кип’ятіння води. У романі Кунікіда Доппо “Незабутні люди” (“Wasureenu Hitobito”) 1897 р. є згадка про тецубін у вигляді ілюстрації. На ілюстрації зображено, як маленьку кам’яну банку із саке ставлять у залізний чайник з водою, щоби нагріти її.

Використання тецубінів у багатьох сільських районах відображено на ілюстрації Морса (див. вище). Він описує цю сцену як таку, що зображає “…звичайне облаштування кухні на півночі Японії, та й у сільській місцевості скрізь. Тут камін знаходиться в центрі кімнати. Над вогнем на ланцюжку підвішений один чайник, а навколо нього туляться инші, щоби підігріватися”.

Угорі ліворуч ще один приклад того, як сільське життя оберталося навколо каміна. Він не лише давав світло й тепло, а був також місцем, де ставили чайники, які використовували для нагрівання води для чаю. Приготування їжі відбувалося в окремій кімнаті, а над плитою часто висів залізний чайник. Вода в чайнику спочатку підігрівалася на цій плиті, а потім переносилася до каміна, щоби зігрітися. Такі сцени зігрівають серце та уяву!

Еволюція тецубінів як предметів побуту тісно пов’язана з містом Моріока на півночі Японії. Моріока мало важливий статус центру виробництва чайного посуду. У середині 17 ст. даймьо (феодал) міста Нанбу уклав контракти на постачання обладнання для лиття металу з кількома родинами, серед яких були родини Арісака, Коїдзумі та Судзукі (Arisaka, Koizumi, Suzuki). Близько 1710 р. в Моріоці став відомим новий коваль на ім’я Фуджіта Дзенносуке (Fujita Zennosuke). Кажуть, що спочатку він працював самостійно, а згодом його найняла инша компанія, що належала до клану Нанбу. Однак ніхто з його нащадків у наступних поколіннях не залишився на службі в родини Нанбу.

Близько 1815 р. коваль із тієї ж родини на ім’я Фуджіта Дзанкуро (Fujita Zankuro) працював так званим “містянином”, тобто ремісником, який жив і працював у місті. На відміну від тих, хто служив у феодальних володіннях, ці ремісники отримували свій дохід та утримання від місцевого даймьо.

Для клієнтів Фуджіта цей його офіційний титул та ім’я художника, імовірно, додавали привабливості його роботам. Як повідомляється, він уже виробляв дешеві, прості тецубіни на початку 19 ст., і в той час він вважав, що найкращі тецубіни – це ті, що не мають жодних прикрас. Він також навмисно справляв незабутнє враження своїми дизайнерськими кресленнями, такими як поперечний переріз круглого чайника (який було дуже складно зробити без круглих інструментів, а тому дуже дорого), або характерними відшліфованими поверхнями на різних чайниках, які він виготовляв. Иншими словами, для форми використовувався пісок, який не мав необхідної текстури. Він також використовував прості мідяні кришки, які не були закріплені на місці, і порожні всередині ручки. Невдовзі після цього багато инших майстрів скористалися нововведенями Фуджіти й відкрили ринок готового чайного посуду в маленьких містечках і селах, що призвело до появи виразу “багато товарів під одним ім’ям”. Таким чином, спадщина одного майстра мала великий вплив.

Фуджіта відрізнявся від свого сучасника Коідзумі Нідзаемона тим, що робота того обмежувалася виконанням замовлень родини Нанбу, тоді як він обслуговував переважно простих людей. Він був дуже талановитим ковалем і виготовляв тецубіни високої якости, які були й функціональними, і гарно оздобленими. Ці чайники полірували дрібним піском, щоби зробити білий чавун гладким і блискучим (див. старі фотографії нижче). Цікавою деталлю є те, що вищезгаданий білий чавун явно був відполірований. Вони часто дарувалися і були дуже популярні серед простих людей, а також експортувалися в инші феодальні володіння.

У цьому сенсі Фуджіта мав глибокий вплив. Він не лише сприяв тому, що тецубін став поширеним предметом побуту на півночі Японії, а й зробив значний внесок у єдність і спільний розвиток північної та південної Японії.

Звісно, з цього важко судити, чи був він першим, хто виготовив тецубіни для домашнього вжитку, або яким був зв’язок першого тецубіну з Моріокою та Кіото. Північна Японія була сільським регіоном, і люди там не особливо знали про нові звичаї чаювання. З иншого боку, вищі ешелони суспільства на території Нанбу були дуже добре знайомі з методою заварювання чаю сенча та пов’язаними з ним звичаями, а також і з використанням тецубінів на початку 19 ст.

Звідси можна зробити висновок: тецубіни почали відігравати важливу роль у повсякденному житті японців ще до 1800 р., хоча їх не вважали повсякденним побутовим знаряддям. Отже, прийнято вважати, що тецубін як звичайний чайник для води з’явився в Моріока на початку 19 ст.

Використання тецубінів стало поширенішим завдяки кільком специфічним елементам чайної церемонії. Наприклад, використання чайних коробочок (чябако) дозволило любителям чаювання проводити свої сессії де завгодно за межами спеціальної чайної кімнати. Таким чином, чайні церемонії можна було прикрасити додатковою атмосферою, яка виникає від споглядання гір, квітів чи місяця. Чайні коробочки були у вжитку вже в 16 ст. Тоді воду нагрівали в мідяному чайнику, виготовленому спеціально для цього. Пізніше чаювання просто неба розділилося на кілька різних типів церемоній, наприклад, на зміну усуча (“рідкий чай”) прийшов коїча (“густий чай”), а на зміну мідяним чайникам прийшли тецубіни – популярне доповнення до вмісту чайної коробочки, що зберігає свою актуальність і донині.

У книзі “Культ чаю в Японії” (“Der Teekult in Japan”) 1930 р. Анна Берлінер писала: “Тецубін використовується в офіційній церемонії з чайною коробочкою чябако. Цікава деталь полягає в тому, що чайний майстер тримає чайник у лівій руці, так що з погляду гостя носик спрямований ліворуч”. Звичайні люди не сильно сподівалися на вишукане оздоблення тецубінів; зазвичай вважалося, що мідяна кришка на непокритому горщику відповідає загальній естетиці чайного посуду.

У той час тецубіни також могли використовуватися як частина кайсекі (традиційного японського обіду з кількох страв). Перед початком чайної церемонії господар готував легкі страви для гостей, а разом із ними також подавався чай. Навіть сьогодні, у добу стандартизованих чайних церемоній, тецубіни все ще використовують як частину кайсекі. Наприклад, під час ретельної, зосередженої на традиціях чайної церемонії Еншу, яка може тривати до чотирьох годин, тецубіни присутні на кожному етапі процесу.

У 1850 р. Японію відкрили для зовнішнього світу, що призвело до помітного зниження інтересу до чаювання серед японців. Ґенґенсай, тодішній голова школи чайної церемонії Урасенке, дуже гостро відреагував на цю тенденцію. У 1872 р. він запровадив новий, спрощений формат темае з використанням таці обон. У чайних церемоніях усуча (рідкий чай матча) тецубіни й чаші для чаю ставлять разом. Під час них посуд для усуча ставили на тацю, а тецубін господар тримав у лівій руці. У спрощеній церемонії також використовувалося темае з чайною коробочкою, але важливо було тримати тецубін у лівій руці. З цього можна зробити висновок, що близько 1900 р. використання тецубінів зростало як у неформальному, так і у формальному контексті.

Отже, з усіх цих матеріалів ми можемо спостерігати, як тецубін набував все більшого значення в японській чайній церемонії протягом останніх століть. Поступово він інтегрувався в повсякденне життя японців, ставши предметом першої необхідности. Тримаючи в руках старовинний тецубін, наповнений водою, наливаючи її і насолоджуючись умиротвореною атмосферою, ви наче справді отримуєте відчуття подорожі в минуле. Тож продовжуймо передавати їхню історію, щоб і майбутні покоління також могли насолоджуватися ними!

Статтю було надруковано в жовтневому числі
журналу Всесвітньої Чайної Хатинки за 2019 рік.

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua