Питання і відповіді.
Літо, 2023 рік
Перелік питань:
- Що таке чайна традиція? Які переваги навчання в чайній традиції?
- Які продукти, якщо такі існують, можуть стати на заваді насолоді чаєм?
- Чи варто спілкуватися з гостями до або після мовчазної чайної церемонії?
- Чи може кавоман насолоджуватися чаєм і навпаки? Чи можна навчатися готувати чудову каву й при цьому вивчати чай, чи все ж любов до кави заважає розвитку в чайній практиці?
- Що таке чайна традиція? Які переваги навчання в чайній традиції?
На цю тему можна було б розповісти значно більше, однак ми спробуємо залишатися лаконічними… Простими словами, традиція – це вчитель, у якого теж є вчитель. А якою ще вона може бути? Коли вчитель має вчителя, то цей ланцюжок свідчить, що речі передаються, щоби допомагати учневі, який потім передає те, чого він навчився від свого вчителя, разом із нововведеннями та інсайтами, які він виявляв самостійно, через свою власну практику. Таким чином, традиція розвивається і зростає, зберігши те, що є найкориснішим, і вдосконалює решту та додає нові інструменти й новітні методи. У традиційній китайській культурі існував тип соціального зв’язку між “шифу” (師父) та учнем, а також між учнями одного шифу (так званий “шисьон, 師兄”). Шифу міг бути вчителем каліграфії, музики чи навіть, як у старі часи, репетитором, який навчав читати й писати. Зв’язок між шифу та учнем часто тривав усе життя, і учень звертався до свого наставника за життєвою порадою, дружбою тощо. Те саме можна сказати й про стосунки з однокласниками. Ці шисьон також можуть бути товаришами на все життя, до яких ми звертаємося за підтримкою, спілкуванням і порадою. І подібні зв’язки були якимось ближчими, вони й підтримувалися з більшою честю і повагою, ніж ставлення до навчання в сучасному світі. На щастя, осередки цього шляху все ще існують деинде у світі. Під час навчання, формального чи неформального, шифу неодмінно ділиться історіями про свого вчителя, і, можливо, навіть про вчителя свого вчителя. Цей спосіб навчання і ці історії, що передаються з покоління в покоління, і є сутністю чайної традиції, або будь-якої иншої традиції. Щоби бути корисною, традиції необхідно зберігати цінні та значущі істини, інструменти й методи, які є ефективними. Инакше учні не матимуть бажання вправлятися. З иншого боку традиція також повинна адаптуватися і розвиватися, зростати й змінюватися, щоби залишатися актуальною і вчитися на внесках кожного покоління. У такий спосіб людина поважатиме традицію, а традиція так само поважатиме людину.
Мабуть найбільша перевага навчання в такий спосіб – це пам’ять, яку дає традиція. Багато чого в чайній практиці завжди переказувалося на словах. Оскільки речі передаються з покоління в покоління, багато з того, що взагалі забувалося світом, часто запам’ятовується завдяки традиціям. У чаї це означає розуміти чайний посуд, як обирати чай і як його готувати, з якою метою – иншими словами, підхід, інструменти й способи, що передаються через навчання, потім удосконалюються, еволюціонують, запроваджуються і передаються знову. Наприклад, скажімо, нова тенденція в чайному світі з’являється в той час, коли чайний поціновувач має великий досвід і напрацювання у своїй методі (отриманій від свого вчителя), і тому він розуміє тонкощі цього нововведення. Уявімо, що цей любитель чаю знає історичні та економічні мотиви нового тренду, а також те, що він може і чого не може зробити. Потім після експериментів він вирішує, що мінуси переважують плюси, тому не приймає цю нову тенденцію, натомість дотримуючись того способу, який він практикував раніше. Усі ці знання він передає своїм учням – сам тренд, причини його виникнення, свої експерименти з ним і те, чому він зрештою передає його своїм учням. Звичайно, якщо він хороший учитель, він також запропонує своїм учням повторити експерименти, які він проводив, щоби розуміти, чому саме цей тренд є менш ефективним. Таким учням буде значно краще за тих, хто прийшов у чай без учителя, який мав свого вчителя, адже новачок не знатиме історії, мотивації чи, можливо, навіть коли ця тенденція почалася і чому, уже не кажучи про те, як її ставити під сумнів, досліджувати її ефективність тощо. Це лише один із багатьох прикладів того, чому корисно мати вчителя, який мав свого вчителя. Таким чином, кожен учень має потенціял навчатися не лише на рівні свого вчителя, а й набагато вище (продовжуючи традицію), оскільки він може вчитися на помилках свого вчителя і охоплювати більшу територію значно швидше, особливо за наявности стандартів якости й підходу, які спрямовують його експерименти та навчання, а також із досвідом від инших учителів чи способів, з якими він стикається на своєму шляху.
Існує багато аспектів того, що означає традиція. У Їсіні виробники чайників здавна штампують на своїх горщиках імена майстрів минулого. Частково вони роблять це заради того, щоб виказати шану традиції самого Їсіну. Без навчання у своїх вчителів, які також мали вчителів, вони не змогли б виготовляти ці чайники. Інструменти, навички, глиняні суміші та багато чого иншого було передано їм їхніми вчителями, так само як і чайний посуд, системи підбору чаю та способи його приготування були передані нам нашими чайними вчителями. Ви можете запитати, що роблять гончарі, коли вони впроваджують щось нове, створюючи чайник, який є їхнім власним. Ну, вони все ще штампують імена майстрів минулого… Тому що навчання дозволило їм досягти того рівня, на якому вони змогли впроваджувати ці нововведення. Один із наших викладачів назвав свою чайну в Тайбеї “Lost Trained Found (“Втратив, вправлявся, віднайшов, 攏翠坊)”. Річ у тому, що навіть якби ми сиділи на острові й заварювали чай протягом восьми років з ранку до вечора, ми би не зрозуміли й четвертої частини від того, чого нас навчили. Покладатися на вчителів, які мали вчителів, – це те, що надає нам сили. Ву Де часто говорить, що роками борсався без учителя, йому було важко навіть зрозуміти, у якому напрямку рухатися у величезному світі чаю. “За рік з учителем я просунувся значно глибше, ніж за сім років без нього”. Дійсно, ми губимося, потім навчаємося і знаходимо. Бути тим, хто знайшов, не означає, що ми чогось досягли й закінчили – це вказує на те, що тепер у нас є всі інструменти, щоби почати практикувати. Отримання чорного поясу в одноборствах не свідчить, що ми закінчили – це означає, що тепер ми маємо всі інструменти, форми й методи, щоби почати самостійну практику. Це також означає, що ми, можливо, готові навчати инших і допомагати їм, ділитися своїми знаннями, знаннями нашого вчителя і деякими пастками, яких нам слід уникати – учитися на своїх помилках, як ми вчилися на помилках нашого вчителя. Якщо ми потім розвиваємося і починаємо навчати власних учнів, то традиція існує.
З погляду міфічної поезії існує точка на шляху назад, за якою зникають із пам’яти відомі сліди вчителя і вчителя вчителя, де ми можемо з’єднатися з усіма великими чайними вчителями минулого. Так само їсінський гончар може позначати свій горщик “Хвей Менчень”, навіть якщо ця людина не має прямого відношення до його роду, і це тому, що Хвей Менчень вплинув на всі родові лінії. Так само Шеньнон, Лу Юй, Джао Джов, Сен-но Рікю, Байсао та всі ті инші, хто допомагає спрямовувати наш шлях, і ми з такою ж радістю вклоняємося їхньому внеску в наш Чайний Шлях, як і нашим живим учителям.
І наостанок ми би хотіли поділитися тим, чим традиція не є, принаймні з погляду нашої традиції. Чайна традиція – це не вірча грамота. Це не знак авторитету, досвіду чи ще чогось, що робить нас кращими за инших. Ми не повинні використовувати традицію для створення приналежності, “своїх” і “чужих”, “нас” та “їх” або для того, щоби позначати себе як якогось “авторитета” чи “експерта”. Насправді Чай учить нас скромности й смирности, завдяки чому ми залишаємося допитливими, неструктурованими учнями на все життя, завжди раді вчитися і готові бути керованими. З нашого погляду, найкращі вчителі – це найкращі учні: учні своїх учителів і учні своїх учнів. Иноді викладачі є студентами, а студенти – викладачами. Традиція є способом навчання, а не кваліфікацією досягнень. Тому якщо традицію можна уявити як учителя, який має вчителя, так само її можна змальовувати і як учня, який має учня.
- Які продукти, якщо такі існують, можуть стати на заваді насолоді чаєм?
На це питання є як простіша, так і глибша відповідь. Простіша відповідь пов’язана з їжею, яку ми можемо вживати перед тим, як насолоджуватися чайним настоєм. Якщо ми плануємо почастуватися чудовим чаєм, споживання надто масної їжі чи переїдання може викликати сонливість і притупити наші відчуття. Аналогічно, вживання дуже гострої або ж такої їжі, посмак від якої затримується в роті надовго, може завадити нам оцінити тонкі чайні смаки. Иноді загаряча їжа може навіть обпекти епітелії порожнини рота настільки, що ми потім погано сприймаємо смаки чи аромати. Глибша сторона цього питання пов’язана з дієтою протягом тривалого періоду часу й впливом її на наше здоров’я та чутливість. На це питання складно відповісти, адже ми всі настільки різні за конституцією, віком і вродженою чутливістю. Загалом вживання цільних продуктів, відмова від цукру, нездорової їжі, смаженого та инших важких продуктів допоможе нам бути здоровішими, легше себе почувати і, як наслідок, бути чутливішими. Це не означає, що ми ніколи не можемо себе побалувати, проте ми підтримуємо здоровий баланс за допомогою дієти, яка базується на цільних, необроблених продуктах. Звичайно, здоровий сон, фізичні вправи, медитація, за можливости, також сприяють підвищенню нашої чутливости. А глибша чутливість і розуміння дозволяє глибше цінувати, насолоджуватися і, сподіваємося, розуміти. Задовго до того, як чай став напоєм, він був ліками. Крім того, він також був і еліксиром для пробудження. Нехай ваша вдячність призведе до пробудження або, принаймні, до епічного блаженства!
- Чи варто спілкуватися з гостями до або після мовчазної чайної церемонії?
Ми завжди радимо спілкуватися якомога менше перед чайною церемонією в тиші. Зазвичай ми повідомляємо гостям, що в нашій традиції немає етикету – жодного способу “бути” або “робити це правильно”. Тому вони можуть почуватися комфортно, пити стільки чаю, скільки їм хочеться, користуватися вбиральнею так часто, як їм потрібно, і просто бути самими собою. Ми намагаємось викладати це в декількох словах, без особливих деталей. Спілкування здебільшого відбувається вже після церемонії. На це є кілька причин: по-перше, приїжджають гості, і ми повинні обслужити їх, перш ніж говорити з ними. По-друге, ми не хочемо жодним чином впливати на їхні відчуття. Звісна річ, ми не хочемо, щоби вони починали з враження, що є щось, що вони “мають” пережити, адже подібне тільки віддаляє від істини. Ми лише ділимося простором – простором для присутности, для того, щоби бути собою і підходити до чаю так, як вони вважають за потрібне. Хтось відчуває приємний, теплий напій і трохи спокою, тоді як инші перевертають речі в собі. Немає жодного “треба” в цьому досвіді. Кожен отримує своє. Зрештою, багато чого набуває сенсу після того, як вип’єш трохи чаю. Ву Де часто починає свої розмови зі слів: “Можливо, тепер дещо з того, що я скажу, матиме сенс”, жартуючи, що спочатку треба залити в систему трохи чаю, а потім уже обговорювати його. Як каже сивий Мудрець: “Немає глибших уроків за ті, які можна винести з мовчання”.
- Чи може кавоман насолоджуватися чаєм і навпаки? Чи можна навчатися готувати чудову каву й при цьому вивчати чай, чи все ж любов до кави заважає розвитку в чайній практиці?
Хахаха! Ото потішили до сльоз! Найкраще питання з усіх… Звичайно, ви можете насолоджуватися обома. Пийте те, що робить вас щасливими. Також ми радимо уникати оцього розділення на дрібні частини (фракційности). Ми завжди чимось платимо за протиставлення одних речей иншим (як у житті, так і в чаї). Кава й чай – це рослини. Вони не мають супротивників і не є антагоністами. Позаяк, із найширшим усміхом на обличчі, ми хотіли б додати, для протоколу, що все, що може дати вам кава, чай може зробити ліпше…
Ці “питання і відповіді” були надруковані в літньому числі
часопису “Всесвітньої Чайної Хатинки” за 2023 рік.
Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua
