Вступ у родовід Ґонфу

Ву Де

Родовід ґонфу є доволі складним генеалогічним деревом. Через зачасті розгалуження його гілок правильне відображення після кількох поколінь стає просто неможливим. Разом із вашим пересуванням вгору або вниз гілки розходяться настільки рясно, що ви не можете зафіксувати їх усі, адже задіяно надто багато вчителів, і межі між ними сильно розмиті. Так і має бути, оскільки це відображає природу самого Листка, який знаходиться в центрі будь-якої традиції заварювання чаю.

Відкриті кордони – одна з переваг чаю як рослини: із заварюванням у воді він стає настоєм, вливаючись у неї; і так само він вбирає в себе все, що знаходиться навколо нього. Ось чому кухня не є належним місцем для його зберігання – зі своєю здатністю поглинати він згодом починає пахнути й смакувати навколишніми приправами. Листя з тих чайних дерев, що саджають поблизу камфорних (це иноді навмисно роблять у Юньнані), потім надаватиме настою аромату камфори щоразу, як його заварюватимуть. І, звичайно ж, чай також настоюється у воді й віддає їй свою сутність, щоби створити напій, яким ми з вами насолоджуємося. Саме за цю здатність до настоювання, просочування і віддавання, відтоді як ми відкрили цю чудову рослину тисячі років тому, ми й цінуємо його. І те, як витягнути есенцію з Листка, є тим, що насправді передає кожна традиція заварювання: від кип’ятіння до збивання, разом із походженням чаю ґонфу – усе з них передає десятиліття чи століття досвіду, технологій, посуду й метод, щоби витягти певні якості з листя різними способами.

Межі чаю є проникними в обох напрямках. То чи варто тоді дивуватися, що чайні родоводи схожі? Ніколи не було потреби детально фіксувати конкретні лінії передавання знань від учителя до учня поза традиціями Дзену, які вже робили це з инших причин. Чай просто настоювався, впливаючи на все навколо. І його лінії наслідувань також мають здатність поглинати, що означає, що, наприклад, коли чай ґонфу розгалужувався, нові гілки формувалися шляхом вбирання метод і посуду від своїх родичів, можливо, повертаючи щось, що було давно відрізане від родоводу, або додаючи щось нове з иншої гілки. А з відкриттям інформації та подорожей у сучасну добу взаємний вплив між методами став іще більшим – вони поглинають і поширюють одне одного, адже техніки, посуд і філософія запозичуються з однієї лінії наслідування в иншу. Як ми побачимо пізніше, тайванська традиція ґонфу є хорошим прикладом адаптації та засвоєння через лінії і кордони, оскільки вона поглинула не тільки аспекти всіх традицій ґонфу, а й посуд для чаю та методи з декількох японських ліній (наприклад, використовує багато їхнього чайного посуду).

Традиції, які не зберігають мудрість і досвід минулого, не будуть ефективними та корисними, а ті традиції, що не впроваджують інновації, не залишаються актуальними та з часом зникають. Це делікатний баланс, із яким стикаються всі традиції з передаванням із покоління в покоління — необхідність переосмислювати себе, ідеально з кожним поколінням, не порушуючи при цьому створені ними техніки, мудрість і досвід, щоби передавати наступним. Очевидно, що баланс дуже легко порушити в будь-який бік, що ми бачимо в багатьох видах традицій — філософських, релігійних, культурних чи заснованих на мистецтві та ремествах. Варто обговорити порушення балансу в обох напрямках, щоби ми могли запобігти цьому в нашій практиці.

З одного боку, рівновага порушується, коли традиція боїться інновацій і застосовує надміру енергійний захист від змін. Це звичайне явище. Тоді традиція стає жорсткою і втрачає основу. Люди починають забувати, чому речі робляться так, як вони робляться, і просто роблять їх «тому що так». Якщо не допускати інновацій, традиція стає мертвою і безформною. Люди припиняють її практикувати або, принаймні, робити це щиросердно. Традиція живе тільки в плоті й кістках тих, хто практикує її зараз – у нинішньому поколінні. Чи, инакше кажучи, ці люди зберігають минуле живим. І вони не будуть робити це з пристрастю та любов’ю, необхідними для того, щоби кров традиції продовжувала текти, якщо ця традиція не має відношення до їхнього життя – до ландшафту й викликів, з якими вони стикаються у свій час. Відсутність інновацій могла бути філософською – це могла бути мапа, технологія чи методи. Стародавня мапа не матиме великого значення, незалежно від її мудрости й шанованости, якщо вона не відображає контури цього світу. Наші мапи повинні змінюватися разом із нашим світом. Вони також мають змінюватися разом із зростанням нашого розуміння світу, разом із новими ідеями та істинами, регіонами досліджень, про які картографи минулого навіть не могли мріяти. Прикладом цього в чаї є, мабуть, залучення ширших наукових досліджень і розуміння хемії Листка, що не було частиною світогляду тих, хто почав заварювати чай ґонфу. У традиційній термінології обробки термін «фа сяо (fa xiao, 發酵)» позначав як окиснення, так і ферментацію, і досі подекуди в сільських районах його так і продовжують використовувати. Це пов’язано з тим, що в ті часи фармери не мали можливості зрозуміти різницю, оскільки вона є мікроскопічною і хемічною. Мікробний аспект обробки й терруару є розширенням мапи чаю на території, де не бували традиційні Чадзіни, і нові мапи мають бути інноваційними, щоби охоплювати цю нову область.

Окрім мап, технології, як і наш спосіб життя, також еволюціонували. Наприклад, багато з нас потребують електричного джерела тепла на певному етапі своїх чайних мандрів. Не кожне місце в сучасному світі придатне для використання вугілля. І розуміння того, який тип електричної плитки використовувати для чаю ґонфу, є цілою галуззю досліджень, яка не існувала б у традиційній навчальній програмі. Хай там як, а вона необхідна, якщо чай ґонфу має залишатися актуальним.

Через ці та инші причини традиція повинна вміти адаптовуватися і змінюватися, залучати нові ідеї, чайний посуд і методи, у міру свого розвитку й знайомства з новими середовищами, людьми та стилями життя, щоби кожне покоління практикувало її так само захоплено й віддано, як і попередні, і тим самим продовжувало її та передавало дорогоцінну мудрість і досвід учителів минулого, що є безцінним. Я міг би сидіти на острові й варити чай цілими днями протягом вісімдесяти років і навіть не наблизитися до розуміння хоча би частини того, чого мене навчили, адже це є накопиченням мудрости й досвіду, які розвивали протягом століть чаювань. Без цього ми були б змушені щопокоління знову вигадувати все з нуля, і це було би безнадійно. Та ми маємо бути годні взяти цю мудрість і застосувати її до свого чаю і свого життя, щоби вона набула для нас змісту!

Звернувши погляд на иншу чашу терезів, ми бачимо, що традиція також має вагомі підстави побоюватися інновацій. Якщо вони відбуваються надто швидко або ж безпідставно чи взагалі хибно, традиції також гинуть, потопаючи в новизні, яка не має підґрунтя або є нерозумною. Існує багато прикладів цього в усіх сферах нашого сучасного життя. Проблема полягає в тому, що адаптація в ідеалі спрямовується усвідомленням. Якщо ви ще цілковито не розумієте традицію зрілим чином, разом із її як філософськими основами, так і світоглядом, і якщо не маєте переваг довготривалої практики, яка надає вам технічне розуміння, ви можете щось вилучити або ж додати те, що зашкодить речам, які варто зберегти без змін. Тим більше, що ви можете зробити це, навіть не усвідомлюючи. Не можна просто прийти на заняття з Тайдзі й у перший же день сказати інструктору, що ця метода не відповідає вашому життю, а потім піти й змінити все, щоби воно пасувало до вашого стилю життя. Результатом буде вже не Тайдзі – це будуть випадкові рухи та втрата багатьох важливих істин, які варто зберегти, не кажучи вже про внутрішні аспекти, які також будуть втрачені внаслідок таких поверхневих змін.

Побіжний огляд історії сучасного світу показує, що ми часто повторюємо свої помилки через забудькуватість. Без живих традицій, культурної спадщини й мудрости та досвіду не тільки літніх людей, а й їхніх предків, ми приречені постійно відволікатися на новинки й повторювати свої помилки, замість того щоби навчатися від них. У такому світі новизна цінується понад геніальність. Якщо якась науковиця оголосить про своє відкриття ліків від раку, а друга незалежно від неї дійде того самого висновку, використовуючи свою не меншу обдарованість, ніхто не згадає, не кажучи вже про те, щоб оцінити, інтелект чи винахідливість другої винахідниці. Вона буде забута на тлі тієї, яка заявила першою.

У загальному сенсі можна винайти вагомий аргумент, що ми маємо достатньо технологій і знань, щоби зробити цей світ зеленим, яскравим і мирним. Ми вже здійснили деякі кроки в цьому напрямку, та доки корабель не керується мудрістю і досвідом нашого минулого, ми будемо продовжувати губити свій шлях. І як це відбувається у великих масштабах, так само це стається і в малому: коли покоління, що займаються чайним бізнесом, зосереджуються на інноваціях, унутрішні, духовні/філософські вчення, як ми бачили, втрачаються першими, а потім практичне значення йде слідом, і люди піддаються впливу поточної моди, диктату ринкових тенденцій, і часто не розуміють історії чайного посуду та способів заварювання, які вони використовують.

Перш ніж приступати до адаптації та інновацій, ми повинні спочатку зрозуміти традиційні методи. У такий спосіб традиції не змінюватимуться під впливом модних тенденцій, і ми не будемо відкидати необхідні речі або додавати непотрібні, навіть без розуміння цього. Якщо ми спочатку практикуватимемо традиційні методи протягом декількох років, доки вони не проникнуть у нашу м’язову пам’ять, і ми не усвідомимо їх досконало, то на традиції не впливатиме зовнішня сила, а сама традиція буде змінюватися і розвиватися зсередини! Якщо я практикуватиму протягом багатьох років, то, досягнувши зрілости, стану живим представником традиції, який говоритиме й діятиме від її імені. До того часу я також цінуватиму її і стану відповідальним хранителем, приймаючи рішення про адаптацію так, щоби розвивати й удосконалювати традицію, не жертвуючи жодними з її основних цінностей.

Насправді саме так функціонували всі традиції, особливо в корінних суспільствах: молодь з любов’ю наставляли старші, які дозріли й виросли в культурі, міфології, духовності, обрядах і навіть практичній життєвій мудрості, пов’язаній із виготовленням інструментів і землеробством. Зрештою, після років навчання старим звичаям, відповідальність передавалася молоді під час обрядів присвяти. До того часу вони вже розуміли старі звичаї і любили їх. Надалі вони могли відповідально змінювати, розвиваючи та адаптуючи до змін у житті та світі (або розумінні світу), і робити це без шкоди традиції, оскільки вони самі були нею. Зовнішній світ може прийти та швидко знищити жарини таких традицій, відволікаючи молодь від їхніх мов, вірувань і штибу життя, що передавались із покоління в покоління. Тільки молоде покоління може спокуситися на фальшиві обіцянки й порожнє «щастя», яке пропонують такі пластикові, масово вироблені, шаблонні життя. У порівнянні з багатством приналежности до традицій і мудрости, під керівництвом тих, хто любив тих, хто любить вас і хоче, щоби ви стали зрілими, спроможними й відповідальними дорослими людьми, які здатні дбати про мудрість, змінювати й перетворювати її, направляючи покоління до живої учености, яку потім можна передати наступному – у порівнянні з цим ми втрачені.

Якщо предки роду мудрі, вони вчать запровадженню нового як частині того, що передається з покоління в покоління. Вони вчать нас уникати адаптацій, які віддають перевагу швидкому й зручному над тим, що зроблено добре та етично. Зручність ніколи не зробить людину такою щасливою, як добре виконана робота, і не надасть такого ж задоволення. За деякими винятками, усе, що зроблено руками, є кращим і приємнішим. Страва, приготована з овочів, які ми посадили, доглядали й збирали в поті чола власноруч, завжди буде смачнішою та приємнішою. Егоїстичні нововведення, тільки задля того, щоби зробити все «по-своєму», є незрілими. Це характерна риса юнацтва. Молоді люди хочуть бути помітними, виділятися, світитися і привертати увагу. Молодь прагне сяяти понад усе, тому вона любить усе нове й блискуче понад старе й зношене. Їх потрібно направляти любов’ю і мудрістю, яка розуміє, пройшовши різні етапи навчання, – направляти до зрілости й відповідальности, турботи про инших і про дім, про землю та рід. Таким чином, їх направляють до справжньої радости – щастя належати й бути частиною чогось, що почалося до нас і закінчиться після нас…

Ця аналогія однаково стосується будь-якої традиції, будь то бойові мистецтва, буддійська медитація чи чай. Ми повинні йти вздовж цієї тонкої грані, зберігаючи старе й відповідально впроваджуючи нове, щоби продовжувати розвивати й змінювати наш Шлях Чаю відповідно до світу, у якому ми живемо, передаючи те, чого ми навчилися і що ми додали, наступному поколінню, щоби воно могло зберігати його, а також доповнювати й розвивати своїм власним чином.

Перш ніж перейти до основних гілок дерева родоводу ґонфу, варто згадати про витоки ґонфу ча в цілому. Завжди корисно переглянути матеріял, адже повторення є важливою частиною передачі знань…

Походження чаю Ґонфу

Як ми вже неодноразово згадували на цих сторінках, «ґонфу (gongfu, 工夫)» означає «майстерність через самодисципліну». Цікаво, що для частини «ґон» у слові «ґонфу» існують два різних ієрогліфи: «工夫» або «功夫». Один підкреслює внутрішню силу (дисципліну), а инший – довготривалу працю та відданість. Останній часто використовується в посиланнях на буддійську медитацію та тривалі наслідки дисциплінованого самовдосконалення. Ми бачимо обидва ієрогліфи в чайних текстах і вважаємо, що їх поєднання відображає глибину значення «ґонфу ча»: віддану, зосереджену практику саморозвитку через чай.

У наші дні термін «чай ґонфу» став загальним і часто використовується для позначення будь-якого способу заварювання, незалежно від того, є він майстерним, базується на спеціальній практиці чи ні. На наш погляд, це найгірше використання цього терміна, оскільки воно зводить чай ґонфу до безглуздости, натякаючи, що незалежно від того, як заварюється чай, він є чаєм ґонфу, якщо для цього використовують «китайське» начиння. Якщо немає наміру або зосереджености на майстерності, якщо відсутні вдосконалення навичок для отримання кращої чашки чаю разом із дисципліною, як ми можемо справедливо називати таку практику «чаєм ґонфу»? Спосіб і начиння менш важливі за цей дух вправного вдосконалення техніки та дисциплінованої зосереджености на мистецтві. Якщо людина має справжню пристрасть до чаю і працює над самодисципліною та вдосконаленням своїх знань про нього та навичок у його заварюванні, то тоді це є чай ґонфу.

Термін «ґонфу» має також инше значення (я знаю, це може викликати плутанину, але воно лише натхненно відображає глибину та багату історію чаю): він ще позначає певну групу родоводів, які всі беруть свій початок у Чаоджов (Chaozhou, 潮州). Колись «ґонфу ча» позначав виключно техніки заварювання південного Китаю. Вони зародилися в Чаоджов, а потім швидко поширилися на Фудзянь і Тайвань, де еволюціонували в кілька гілок. Ці техніки заварювання з’явилися на початку династії Цін (1644-1911 рр.). У ті часи більшість Чадзінів у Китаї заварювали чай у великих чайниках, використовуючи великі чашки для пиття, і давали чаю настоюватися довше. Фактично, ця метода династії Мін (1368-1644 рр.) була поширеним стилем заварювання, з яким європейці зіткнулися вперше, коли почали торгувати з Китаєм, тому західні країни й донині часто заварюють чай у так званому стилі «браун бетті»: довго настоюють у великих чайниках і п’ють із великих чашок (звичайно, західні люди додали до чашки ручку, а до чаю – молоко й цукор). І весь цей процес зазвичай супроводжується розмовами. У ті дні чай ґонфу був місцевим способом заварювання, відомим лише чайним поціновувачам на півдні.

Народження майстерности

Розуміння походження терміна «ґонфу ча» з погляду місцевих традицій заварювання чаю, що зародилися в Чаоджов, на відміну від узагальненого вживання цього слова в значенні «вправність/майстерність через самодисципліну», може бути корисним у практиці. Звичайно, обговорення того, як і чому виникло таке культурно розмите поняття, як метода заварювання чаю, завжди призведе до надмірного спрощення. По-перше, ці лінії наслідування не виникли спонтанно з нізвідки, а виросли з наявних чайних традицій, еволюціонували та розвивались із давніших способів приготування чаю. Що стосується історії, то завжди є більше контексту та більше деталей, ніж можна висвітлити в цілій книзі на цю тему, а в такій невеличкій статті й поготів. Людська поведінка й суспільство є складними, тому підійдемо до цього короткого викладу про те, як і чому чай ґонфу еволюціонував у південному Китаї, саме як до короткого викладу, пам’ятаючи, що більша частина історії залишиться поза цими рядками…

У нашому короткому підсумку ми розглянемо три різні фактори, що сприяли розвитку чаю ґонфу в південному Китаї, та їх значення для нас як для практиків, які походять безпосередньо від цієї традиції, або принаймні як любителів чаю, які прагнуть вдосконалювати себе та свої навички в заварюванні. Варто повторити, що ці три фактори не вичерпують усієї історії чаю ґонфу, хоча вони і є дійсно важливими розділами: бойові мистецтва, бідність та вулонські чаї. Обговорімо кожен із них по черзі.

Бойові мистецтва

Бойові мистецтва відіграють важливу роль у розвитку цих метод заварювання, оскільки багато любителів чаю вже століттями практикують Ціґон. Ці дві практики розвивалися разом, впливаючи одна на одну. Насправді ми вже говорили раніше про два ієрогліфи, що використовуються для позначення «ґон» у «ґонфу ча». Перший ієрогліф «功» може походити від бойових мистецтв, які є різновидом ґонфу (залежно від того, яке «ґонфу» ви використовуєте). На Заході ми більше знайомі з кантонською версією «ґонфу», яка звучить як «кунгфу». Оскільки більшість майстрів, які розробляли ґонфу ча, практикували бойові мистецтва, практичні та філософські аспекти Ціґон та инших бойових мистецтв також надзвичайно важливі в заварюванні ґонфу.

З погляду філософії майстри бойових мистецтв привнесли свою космологію та енергетичну анатомію в практику чаювання. Це означає, що китайська космологія сильно вплинула на цю методу заварювання, і ми повинні докласти зусиль, щоби вивчити такі поняття, як Інь і Ян, П’ять Стихій (Вусін) і три скарби Дзін (精), Ці (氣) та Шень (神) заради розуміння контексту нашої чайної практики. (Ми вже розглядали ці теми в минулих випусках часопису “Всесвітньої Чайної Хатинки”, тому, можливо, варто пошукати їх у архівах. Існує також достатньо гарних книг на ці теми.) Розуміння цієї філософської основи впливає на багато аспектів чайної практики, разом із вибором чаю (проте ним не обмежуючись), який гармоніює з погодою, сезоном та енергетичними потребами гостей. Це також сприяє глибшому розумінню його лікувальних властивостей з погляду цих традиційних підходів, на відміну від науково обґрунтованого алопатичного підходу до дослідження чаю (який, вочевидь, теж має цінність). Ця філософська основа також допомагає нам поєднатися з лінією Чадзінів, які були перед нами, і сприяє діялогу, оскільки озброює нас усілякими термінами, які ми можемо використовувати, щоби дізнатися і висловлювати наше розуміння чаю загалом, а також певних чаїв чи чаювань зокрема.

Елемент бойових мистецтв у чаї ґонфу також впливає на практику людини на значно фундаментальнішому рівні, оскільки всі рухи, необхідні для майстерного приготування чаю ґонфу, виникли з розуміння тіла (фізичного та енергетичного), яке культивувалося в цих стародавніх техніках. Иншими словами, рухи при приготуванні чаю походять безпосередньо з бойових мистецтв. (Принаймні в чаї ґонфу.) Це охоплює все: від піднімання чайника до розливання чаю, від м’язів руки, що задіяні у виконанні кругових рухів, до енергетичного потоку Ці, який проходить через наше тіло, коли ми це робимо. Розгляньмо один приклад, який буде актуальним і зараз, і пізніше в нашій дискусії: збереження енергії.

Збереження енергії є важливим у бойових мистецтвах як із філософських, так і з енергетичних міркувань. У китайській космології та медичній теорії існує ідея, схожа на нашу західну теорію ентропії, яка предрікає з часом руйнування систем, і чим більше енергії вони використовують, тим швидше це відбувається. Згідно з цією теорією, заснованою на спостереженні за енергетикою Природи, чим більше енергії використовується, тим більшим і швидшим є руйнування системи. (Це актуальне спостереження з огляду на темп сучасного життя.) Китайці помітили, що тварини й рослини, які живуть довго, такі як черепахи або секвої, рухаються повільно. Вони зрозуміли, що збереження енергії створює мир і спокій, а також потенціял для довголіття. Це довголіття важливе для людини, яка присвятила себе саморозвитку, і не тому, що вона могла би довше насолоджуватися задоволеннями цього світу, а для того, щоби вона приділяла більше часу своєму духовному розвитку на благо всіх істот.

Таке збереження та заощадження енергії є практично актуальним як у бойових мистецтвах, так і в житті. Під час атаки супротивника ідеальним варіянтом є той, коли він хибить і б’є в повітря, тобто ми не були там, коли його кулак вдаряє. Другим найкращим варіянтом є змінювання напряму, використовуючи його власний імпульс та енергію, щоби відвести його від нас, направляючи його енергію з якомога меншими витратами своєї власної. І, зрештою, найгіршим рішенням є блокування/захист, адже це також завдає нам шкоди. Це все так само справедливо для бойових конфліктів, як і для викликів та мінливостей, з якими ми всі стикаємося в житті: завжди ідеально «не бути там», коли приземляється кулак життя, тобто якщо ми прозорі та без еґо, «атака» не має куди потрапити.

Коли ми наливаємо чай, використовуючи якомога менше власних сил, він ллється сам, без зусиль. Чим менше задіяні м’язи та енергія, тим менше нас залишається в чаї. Це означає, що його сигнал стає чіткішим і сильнішим, вільним від наших еґо чи бажань. Як хороший авдіокабель, ми передаємо гостям чистий і прозорий звук чаю. Чим менше нашого розуму, тіла чи енергії в чашці, тим чистішим він буде. Для цього ми повинні зійти зі шляху, заспокоїти своє серце й використовувати якомога менше енергії. Коли наші рухи заощадливі та м’які, ми також менше займаємо чай, а отже, він буде спокійнішим і гладкішим, менш збуреним – це як повільний вдих, узгоджений із рухами в Ціґон. На практиці воно впливає на всі аспекти заварювання чаю ґонфу, наприклад, дозволяє чайнику «опускатися» природно, коли ми наливаємо чай у чашки, відходячи, а не натискаючи, створює гладкіший і легший настій. Такий чай завжди кращий. А такі гладкі й вишукані чашки також підводять нас до другого важливого чинника, який призвів до створення методи заварювання ґонфу в південному Китаї – бідности. Філософський і практичний вплив бойових мистецтв поширюється на конфуціанство, даосизм і буддизм, які керували всією історією чаю. Різні лінії ґонфу так чи инакше спираються на ці традиції.

Бідність

Збереження енергії, про яке ми щойно говорили, можна розглядати як певний вид бідности – бідности руху та енерговитрат. Однак, рухаючись далі, цей аспект чаю ґонфу має як духовну, так і земну сторону. На практичному рівні бідність означає саме це. Люди на півдні Китаю були бідними. І всі людські дії, індивідуальні чи соціальні, мають економічний елемент. Иншими словами, усі ми, певною мірою, економічно мотивовані, як і суспільства, які ми створюємо.

Методи заварювання, які були популярні протягом династії Мін і на початку династії Цін, були не дуже економічними, оскільки передбачали використання великих, оздоблених чайників і чашок, які вимагали великої кількости чаю для кожного чаювання. Жителі південного Китаю хотіли мати спосіб заварювання, який би використовував менше листя і дозволяв збільшити кількість заварювань, тобто можна було би задовольнитися значно меншою кількістю чаю, завареного протягом тривалого часу в багатьох коротких настоюваннях. Кількість заварок, яку ми отримуємо з чаю, називається його «терплячістю (耐泡)». Терплячість будь-якого чаю, звичайно ж, також пов’язана з виробництвом самого чаю і визначається теруаром і сортом, а також способом обробки та навіть майстерністю фармера, який його створив. Однак чай до нас потрапляє незавершеним, як інгредієнти у вишуканій страві, яку повинен довести до ладу шеф-кухар. Якість овочів також залежить від того, як і ким вони були вирощені, але тільки чудовий кухар може розкрити їхні властивості, реалізувавши їхній потенціал. Аналогічно, щоб отримати найкращі настої і якомога більше, ми повинні використовувати правильну методу заварювання і робити це вміло. Тому терплячість частково залежить від способу й майстерности того, хто заварює, а це означає, що розвиток навичок приготування дозволить подовжити сеанс чаювання на кілька чашок, що призведе до такого ж ступеня задоволення при меншій кількості листя, а це, у свою чергу, означає, що ми заощаджуємо гроші.

У своїй фундаментальній праці «Чайна сутра» («Чайний канон», 茶經) «чайний святий» Лу Юй (陸羽) казав, що «дух чаю — це ощадливість». Це можна тлумачити по-різному, наприклад, що суть чаю полягає в збереженні енергії, як ми вже обговорювали раніше, або, можливо, що простота є справжньою душею чаю. Усі ці тлумачення його афоризму є правдивими й потенційно збагачують нашу чайну практику. Давній мудрець також підкреслює духовний вимір бідности в чайній практиці, що є спільним для більшости духовних традицій світу.

Ісус і Будда вважали бідність центральним елементом своїх учень, світогляду та практики. Однак варто розуміти на багатьох рівнях, від поверхневого до глибинного, до чого ці великі Майстри вели, коли казали, що бідність не має нічого спільного з економікою. Під бідністю Будда не вбачав брак грошей або товарів (як, до речі, і Лу Юй). Як духовна практика, бідність не має нічого спільного з тим, скільки грошей має людина. Якби бідність приводила до мудрости та духовного розвитку, світ був би набагато щасливішим. Людина може бути бідною і нещасною, сповненою бажання мати те, чого не має, і заздрити тим, хто це має. Економічна нерівність також спричиняє всілякі індивідуальні та соціальні виклики, і це страждання нелегко полегшити. Насправді, більшість політичних дебатів у світі протягом останніх кількох століть точилися навколо дилем, спричинених бажанням захистити свободу і водночас створити більшу рівність, які не обов’язково є несумісними, але, безсумнівно, є справжнім випробуванням для нас, як про це свідчать новини. Отже, якщо майстри не говорили про брак грошей чи ресурсів, то до чого вони вели, кажучи, що бідність була центральною в їхній практиці?

Духовна бідність полягає у двох речах: вихованні духу простоти й сумирности, а також свідомій, активній відмові від мирських бажань. Чай вчить нас знаходити надзвичайне у звичайному. У Дзені існує вислів: «Немає нічого більш незвичайного, ніж бачити незвичайне у звичайному. Більшість людей стали настільки шаблонними, що їм потрібно надзвичайне задля бачення незвичайного». Переважну частину свого життя ми проводимо в простих ситуаціях, виконуючи звичайні завдання, а не на величних вершинах, які ми иноді знаходимо. Якщо навчитися цінувати моменти, коли ми нічого не робимо (сидимо й п’ємо чай), то можна буде жити багатшим і повнішим життям, бути задоволеними тим, що відбувається — чи то великим, чи малим. Насправді ми постійно оточені дивами, якщо тільки дивимося на світ ясним поглядом, адже навіть найбуденніші справи, такі як чаювання чи прання білизни, фактично відбуваються в контексті величезного й неймовірно дивовижного космосу, сповненого наднових зірок, комет, північних сяйв і всієї великої та маленької пишноти цього дивовижного Всесвіту. Бідність також полягає у відмові від мирських бажань, що має бути свідомою і активною практикою, а не випадковою відсутністю. Иншими словами, ця практика бідности більше стосується нашої внутрішньої орієнтації, ніж того, що ми «маємо» або «не маємо», оскільки великі майстри розуміли, що насправді ніхто з нас нічого «не має». Ми спрощуємо свої серця, а не своє оточення (хоча в кінцевому підсумку ці два аспекти можуть гармоніювати).

Насправді, коли ми говоримо, що бідність спонукала до створення способу заварювання ґонфу ча, то мовимо про причину виникнення цієї техніки – це просте бажання заощадити гроші, заварюючи чай таким чином, щоби збільшити його терплячість через використання маленьких чайників та чашок. Ми говоримо про спосіб, який приносить більше задоволення з меншою кількістю листя, а також про духовну бідність, засновану на простоті й відмові від мирських бажань. Мій майстер завжди каже, що якщо ви не рухаєтесь у напрямку використання все меншої кількости чаю, ви не знаходитеся в злагоді з Дао, яке є Природою. Він мовить про те, що Шлях є поверненням, м’якістю, і що якщо наша чутливість дійсно зростає, то нам потрібно все менше чаю. Иншими словами, якщо ліки діють, наша потреба в них повинна зменшуватися. Це перегукується зі словами Сен-но Рікю: «Уявіть своє життя без чаю. Якщо воно буде иншим, то чай ви ще не збагнули!»

Вулони

Створення вулонських чаїв було початком чаю ґонфу. І жоден фактор не має більшого значення для заварювання чаю на півдні Китаю, ніж Вулони. Насправді термін «чай ґонфу», знову ж таки, є складним, адже спочатку він позначав не спосіб заварювання, а вулонські чаї, які тоді ніхто не називав «вулонами». Вони з’явилися на півночі провінції Фудзянь, у горах Вуї (武夷山). Чай з Вуї сьогодні називають «Стрімчаковим (янь ча, 岩茶)». І виготовлявся він за допомогою настільки складної технології, що для його виробництва були потрібні неабияка вправність і довічна дисципліна, тому й називали «чаєм ґонфу». Навіть сьогодні, щоб оволодіти мистецтвом виготовлення високоякісного Стрімчакового чаю (та, зрештою, будь-якого иншого вулонського чаю), потрібні десятиліття інтенсивної концентрації та практики.

Отже, на початку «ґонфу» в «ґонфу ча» все ще означало майстерність, досягнуту завдяки самодисципліні. Це слово позначало майстерність у переробці чаю, а не в приготуванні готового листя. Однак із плином часу виникла потреба в методі заварювання цього майстерно виготовленого чаю. І щоби вшанувати вправність і відданість добре виготовленого вулона, його потрібно було заварювати належним чином. Чадзін прагнув віддати шану важкій праці й умінню майстрів, які виготовляли цей чай, через присвяту себе з великою зосередженістю і відданістю створенню способів заварювання, які б виявляли найкращі його якості й тим самим розкривали його потенціял. Щоби краще це зрозуміти, ми можемо знову звернутися до чудової аналогії з кулінарією. Уявімо, що в нас є подруга, яка успадкувала фамільну реліквію – насіння томатів із багатовіковою історією. А також уявімо, що крім дивовижних насінин, наша подруга, фармерка Сьюзан, також була неймовірно віддана своїй справі вирощування томатів. Вона невтомно працювала, щоби створити ідеальні умови для їх вирощування, удосконалюючи і без того чудове насіння та генетичну спадщину до нових висот. І потім, продовжуючи нашу фантазію, припустімо, що ми зробили щось хороше для Сьюзан, і вона захотіла віддячити, тому подарувала нам кілька найкращих томатів цьогорічного врожаю. Чи хотіли б ми тоді просто нарізати такі томати й кинути їх у салат? Напевно, ні. Нам кортіло б ушанувати всю спадщину насіння (і його зберігачів протягом поколінь), а також важку працю Сьюзан, перетворивши ці томати на щось неймовірне. Тож якщо б нам не вистачило кулінарних навичок для цього, ми, напевно, запросили би друга на допомогу. Коли ви змалюєте собі це таким чином, то можна легко зрозуміти, чому чайні майстри минулого розробили техніку заварювання ґонфу ча для приготування чаю ґонфу – щоби вшанувати спадщину чайних дерев і важко здобуту майстерність виробників, готуючи чай так, щоби він розкрив свій потенціял якомога краще. Згодом термін «чай ґонфу» став асоціюватися більше із заварюванням, ніж з обробкою.

Те, що заварювання чаю ґонфу пов’язане з вулонами, зовсім не означає, що ми не можемо успішно готувати таким чином инші різновиди. Однак це допомагає зрозуміти, звідки взялася ця метода. Разом із бойовими мистецтвами та бідністю ми можемо замислитися над значенням цього величезного спадку способів заварювання. Розуміння мотивів, що спонукали до створення цих технік, з’єднує нас із тими, хто передав їх нам, а також допомагає налаштувати свій дух на цю практику. Що ще важливіше, наслідки того, що створило заварювання ґонфу ча, мають реальне практичне значення, яке може значно поліпшити нашу здатність готувати чудову чашку чаю, що виходить за межі звичайного. Спадщина ґонфу ча також спонукає нас до вдосконалення та дисципліни в практиці, що призводить до відданости, яка робить нашу чайну практику гідною назви «ґонфу».

Родовід Ґонфу

Існує три основні родини чайних традицій ґонфу: Чаоджов, Шао Ань і Тайвань. Деякі люди називають тайванську родину «Тайвань/Їсін», оскільки Тайвань мав сильний вплив на чайну культуру Їсіна завдяки популярності їсінських чайників у 1970-х і 1980-х роках. Насправді Тайвань мав сильний вплив на всю Китайську імперію в плані способів заварювання чаю. Ці три методи заварювання походять від батьківської лінії з Чаоджов. Проте невідомо, наскільки сучасна чаоджовська версія заварювання схожа на ранню. Думки різних авторів з цього приводу розходяться…

Цей поділ на три родини також не є суто географічним. Багато людей на Тайвані, особливо на півдні, досі практикують ґонфу ча, яке більше нагадує чаоджовське або шаоанське, ніж тайванське. Насправді багато тайванських Чадзінів визнають його як «дідівський чай». Проте важко вирішити, чи класифікувати їхнє приготування як чаоджовське, шаоанське, чи, можливо, просто як старішу версію тайванського чаю, яка не адаптувалася так, як сучасний тайванський стиль.

Насправді ці родини можна було ще розділяти на підгрупи, і було би ввічливо так зробити, принаймні включивши яскраві та важливі чайні культури й способи заварювання з Гонконгу та Малайзії, які походять від стилів Чаоджов та Шао Ань, але відтоді еволюціонували у своїх власних напрямах, додавши свого колориту та інновацій до заварювання ґонфу. Оскільки наше походження малайзійське, ми включили обговорення цього питання на наступних сторінках. Деякі автори також люблять додавати окрему методу з Аньсі, адже цей регіон також рано розвинув унікальні стилі заварювання.

Можливо варто обговорити деякі відмінності в кожній родині. Хоча слід зазначити, що чим далі в минуле ви подорожуєте, тим більше вони починають ставати схожими одна на одну, зливаючись у спільні джерела походження кожної з них. Це лише загальний нарис. І як ми вже зазначали раніше, існує багато гілок і варіацій у стилі, методах, естетиці та чайному посуді.

Чаоджовський стиль

Чаоджовський чай ґонфу характеризується крихітними чашками. Оригінальні чашки ґонфу з початку династії Цін (1644–1911 рр.) дуже-дуже маленькі, десь розміром із наперсток. Це тому, що вулони краще смакують, коли їх п’ють маленькими ковточками. Наступного разу, коли ви насолоджуватиметеся ними, спробуйте робити якомога менші ковтки, щоби до рота потрапляло зовсім мало чайного настою. Ви зможете помітити різницю. Цей тип заварювання передбачає використання маленьких чайників і великої концентрації листя в них для дуже швидкого заварювання, яке називається «миттєвим». Деякі традиції навіть подрібнюють частину листя, змішуючи його з цілим, щоби дійсно заповнити чайник. Зазвичай використовують тільки три чашки, незалежно від кількости гостей, а в деяких гілках подають тільки три заварювання. Дехто використовує чайний човен для чашок і чайника, а инші – невеликі керамічні або олов’яні чайні таці з піддонами (прообрази сучасних чабанєй, прим.перекл.) для них. Багато традицій миють чашки одна в одній, зануривши їх у воду иншої чашки й швидко обертаючи. Для води зазвичай використовують невеликий чайник із бічною ручкою і вугільну жаровню, яка називається «дяо (diao, 铫)» або «юшувей (yu shu wei, 玉書煨)». Ці традиції збереглися ще з тої давнини, коли вважалося, що кип’ятіння свіжої води для кожного заварювання або двох призведе до кращого чаю, що вимагає великої майстерности для правильного розрахунку часу. Потім чай розливають безпосередньо в чашки, дотримуючись техніки «генеральський обхід/переліка», що є круговими рухами для розподілу чаю, оскільки напій, що виходить пізніше, завжди густіший/міцніший. «Обхід» – це розливання рідини, а «переліка» — струшування останніх крапель. Щоби досягти рівномірности в чашках, потрібна велика майстерність.

Шаоанський стиль

Шао Ань — місцевість у провінції Фудзянь, де дуже рано стало популярним заварювання чаю ґонфу. Цей стиль здається спрощеною версією чаоджовського заварювання чаю, хоча вони обидва дуже схожі за методою і посудом. У заварюванні чаю в стилі Шао Ань також використовуються маленький чайник і чашки, але для чайника беруть тільки чайний човен. Чашки потім ставляться в човен або в окрему керамічну чи олов’яну чайну тацю (у провінції Фудзянь найчастіше керамічну). Чайне листя не подрібнюється і використовується в меншій кількості, що створює помірніший настій. Листя кладуть на папір і, за деякими традиціями, обсмажують над вугіллям безпосередньо перед заварюванням. Обсмажування дуже легке і, як кажуть, видаляє з чаю наслідки неналежного зберігання чи инші небажані елементи. Немає обмежень щодо кількости чашок або кількости заварювань. У стилі Шао Ань часто використовують керамічний або олов’яний чайник для води на вугільній жаровні замість чайника з бічною ручкою. Чашки иноді миють, обертаючи їх, або, як у чаоджовському стилі, обертають всередині инших чашок. Чайник поливають водою до і після заварювання, а потім чай розливають безпосередньо в чашки, дотримуючись техніки «генеральський обхід/переліка».

Тайванський стиль

Тайванський стиль змінився значно більше за будь-яку иншу методу заварювання ґонфу, виділяючись серед усіх сімейств. Однією з двох основних інновацій було введення глечика – чахаю (cha hai, 茶海) в кінці 1970-х або на початку 1980-х років. «Чаша справедливости (gong bei, 公杯)», як її ще називають, використовується для розливу напою в чашки, тому чайник спочатку виливають у чахай, а потім розливають настій по них. Ці глечики иноді мають ситечко, яке затримує дрібне ламане листя. Чахай еволюціонував із попередніх стилів приготування чаю, що прийшли з Японії, де використовували два їсинських чайники – один для заварювання, а инший як «юзамаші» для охолодження води, а потім як глечик-чахай. Існують також переконливі докази того, що британський молочник вплинув на додавання чахаїв до заварювання чаю. Цей стиль не має встановленої кількости чашок або заварювань. Чашки часто миють недбало, просто ополіскуючи їх без будь-якого обертання. Тайванський чай може бути мокрим або сухим, тобто чайник поливають водою або ні. Коли чайник сухий, його подекуди ставлять на чайну подушку, а не в чайний човен. Також часто використовують великі чайні столи з піддонами (чабані) та великі чайники для води. Тайванський стиль віддає перевагу довгим чаюванням, з великими чайниками для води й великою кількістю настоювань. Багато гілок на Тайвані також використовують «чашку для аромату (wen xiang bei, 聞香杯)». Чайний напій спочатку наливають у ці високі, витончені чашки, а потім переливають у звичайну маленьку чашку для пиття. Після цього чашку для аромату відповідно використовують для оцінки ароматів олій, що випаровуються з чаю. Деякі традиції передбачають переливання з чашки для аромату в чашку для пиття, тоді як инші розміщують останню поверх чашки для аромату й перевертають їх, притримуючи великим пальцем чашку для пиття як кришку, а потім витягують чашку для аромату вгору (так само можна перевернути омлет, тримаючи тарілку над пательнею). Деякі чайні вчені сперечаються про їх походження, стверджуючи, що їх вигадали в Аньсі, проте більшість усе ж вважає, що вони з Тайваню.

З початком комуністичної доби (після 1949 року) жителі материкового Китаю все більше відходили від своєї традиційної культури, що досягло апогею під час Культурної революції. Тому більшість людей заварювали в склянках або термосах. Однак останніми роками культурна свобода в Китаї зросла, і люди знову почали готувати чай, зазвичай переймаючи та адаптуючи тайванський стиль. Протягом останніх двох десятиліть багато вчителів чайної культури з Тайваню проводили заняття в Китаї, тому їхній вплив є доволі значним. Звичайно, Китай, у свою чергу, впливає на те, як инші чаєлюби по всьому світу заварюють чай, оскільки багато людей подорожують туди в його пошуках, тому варіянти тайваньського стилю найпопулярніші у світі.

Не можна не підкреслити, що в наші дні багато з цих відмінностей стираються, і в Чаоджов використовуються методи або вироби, характерні для Шаоаня, та багато чого иншого…

Статтю було надруковано в грудневому часописі
“Всесвітньої Чайної Хатинки” за 2020 рік

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua