Чайник ґонфу

Ву Де

Представляємо цілковито новий підхід до нашої серії «чаю ґонфу»: як і раніше, ми продовжуватимемо досліди з вищої майстерности, проте нам хотілося би розширити цей розділ журналу, щоби охоплювати не просто досвід тих, хто практикує «ґонфу ча». Відтепер ми сідатимемо за чайний стіл майже щомісяця і дізнаватимемося про їсінські чайники, порцелянові чашки, техніки, історію та багато инших аспектів чаю ґонфу з метою вдосконалення нашого знання та практики. У цьому місяці ми почнемо нову серію з обговорення глини Дзіша («фіялковий пісок»).

На в’їзді до Їсіну можна побачити дуже старий напис, який сміливо виголошує: «У світі існує лише один керамічний чайник, і ім’я йому Їсін». І хоча посеред світу є безліч чудових глин і майстрів чайного посуду (навіть у далекій Чеській Республіці), немає иншої такої глини з настільки ж глибоким чи настільки давнім зв’язком із Чаєм за їсінську. На певному етапі своєї подорожі чайні поціновувачі досліджують взаємини між їсінськими чайниками та чаєм якомога глибше. Як наслідок, статті про історію Їсіну, практичні знання, уміння та досвід відіграватимуть величезну роль у новому розділі нашого журналу «Чайний стіл ґонфу», у якому ми досліджуватимемо всі аспекти «чаю вищої майстерности».

Більшу частину з того, що робить їсінський чайний посуд таким особливим, закладено самою глиною. Існують инші аспекти чайників із Дзіша, які ми розглядатимемо в наших наступних статтях, але ніщо з них не важливіше за сам матеріял. У Китаю майстри гончарства з’явилися ще задовго до більшости західних країн, вони розвинули кам’яну кераміку й порцеляну набагато століть раніше. Глина, з якої роблять їсінські чайники, видобувається з місцевих гір Жовтого Дракона (黃龍山), Синьо-Зеленого Дракона (青龍山) та гори Ху Фу (湖父镇), а також їхніх околиць. У керамічному світі термін «кам’яна кераміка» вживається в різноманітних значеннях, але коли ми так називаємо вироби з їсінської глини, то мовиться про те, що вони зроблені з руди, яка видобувається із землі, і яку потім подрібнюють/квасять у глину, а не з натуральної глини з річок, потічків чи озер. Насправді більшість чайного посуду світу є саме «кам’яною керамікою» за визначенням цього терміну. Таким чином елемент Земля привноситься до чайного заварювання.

Через природну відсутність свинцю в їсінській глині вироби з неї можна використовувати для їжі та напоїв навіть після початкового випалення, без використання якихось необхідних полив. Без них глина лишається пористою і піскоподібною, а тому вона має властивості капілярної дії, чим зберігає тепло чайного настою, особливо коли її поливають ззовні. Це також призводить до того, що вона, як добре відомо, вбирає в себе чайні олії та в майбутньому віддає їх назад у заварюваннях, чим додає глибини й мудрости, коли ми «напрацьовуємо» чайник з неї під час його використання. Огляд під мікроскопом дає можливість побачити глибокі канали пор, які дійсно проходять зсередини назовні в їсінських чайниках. До складу їсінської глини входять залишки кварцу, желатину, каолініту, слюди, бурого залізняка, заліза та деяких инших мікродомішків. Її випал здійснюється за температури 1100-1800°С, під час чого кварцеві та желатинові залишки створюють те, що керамісти називають «подвійною пористою структурою». Це, зрештою, і стало символічною обручкою, яка скріпила їхній шлюб із чаєм. Композиційна структура їсінської глини робить її стійкою до радикальних температурних змін, завдяки чому чайники можна обливати окропом навіть на зимовому холоді. А що може зрівнятися з вишуканим образом зимових слив, укритих тонким снігом, чи, можливо, сосен у горах неподалік від замерзлого ставка, що бовваніють там, за обідком оповитого парою їсінського чайника?

Після свого видобутку глина нагадує кам’яні брили шаруватої консистенції. Її залишають у спокої просто неба впродовж тижнів чи навіть років. Це називають «роз’їданням», бо в результаті вона розвалюється на маленькі, розміром із соєвий біб гранули. Ці невеличкі шматочки вже потім розтирають у пісок і залишають на деякий період «ферментуватися» у воді. Тривалість цього залежить від руди й від майстерного нагляду за процесом, хоча більшість старих фахівців, з якими я зустрічався, у своєму ставленні до вивітрювання/зберігання руди, схилялися до філософії «чим довше, тим краще». Більша кількість води та просіювання створюють гладкішу глину, тоді як у випадку, коли її залишити в піскоподібному стані, глина виходить текстурною і часто більш пористою після випалу. Для створення цих неоднакових текстур використовують сита різного розміру. Вже після того як з глини розкатують плити, їх дубасять величезним дерев’яним молотком, иноді змішуючи кольори в такий спосіб, допоки пластична маса не набуде необхідного відтінку та консистенції. Саму ж глину продовжують «ферментувати» далі, і так само як і з рудою, чим довше вона лежить, тим краще — якщо її добре витримати, то вона стає гладкішою, м’якішою і лагіднішою до чаю.

Багато старих рецептів, сумішей і метод виготовлення глини було втрачено. Це одна з найголовніших причин, чому старовинні їсінські чайники роблять кращий чай. Шкода, та майстерність і навички з їх виготовлення також не вціліли.

Фіялковий, червоний чи жовтий

Різноманітність кольорів їсінських виробів пов’язана з видом руди, із тим, у якому з шарів ґрунту її видобували, як довго залишали «ферментуватися» просто неба, а також із температурою випалу та з тими порошковими домішками на кшталт заліза, оксиду кобальту, оксиду міді тощо, які використовують для фарбування глини в наші дні. Ці домішки, безумовно, роблять чайник менш привабливим для заварювання чаю, навіть якщо вони й підкреслють його зовнішній вигляд.

Традиційно їсінську глину поділяють на три основні групи: фіялкова (Дзіша, Zisha, 紫砂), червона (хонні, hongni, 紅泥) та сіра/зелена/жовта (дваньні, duanni, 段 泥). Проте деякі вчені й колекціонери Їсіну вважають, що її слід класифікувати за горами, з яких вона видобувається, а не за кольоровими ознаками. Кожна з цих категорій є родиною глин з багатьма типами руди. І кожна руда може бути згодом очищена до різної консистенції і також випалена за різних температур. Чим вищу температуру під час випалу застосовують, тим темніший фіялковий колір отримують.

Їсін відомий як «місто фіялкового піску», адже саме фіялковий пісок (Дзіша, Zisha) є найстарішою і найпоширенішою глиною/рудою; ось чому ми вживаємо велику літеру. Це саме чайники з фіялково-піскової глини отримали титул «Батька чаю», навічно поєднавши Їсін із чайним заварюванням. Справжні чайники з фіялкового піска мають дивовижний вплив на той чайний настій, який ми тільки можемо скуштувати й відчувати в роті. Ми пропонуємо провести декілька експериментів із глиною Дзіша проти инших типів чайного посуду, наприклад, із порцеляни, а потім пізніше продовжити ці порівняння Дзіша з иншими типами руд із Їсіну.

Першою перешкодою, яка може постати на шляху ваших експериментів із фіялково-пісковою глиною та її дивовижним впливом на чайний настій, буде пошук чайника, зробленого зі справжньої Дзіша. Деякі любителі чаю купують «їсінські» чайники в інтернеті й потім визнають, що вони не відрізняються від їхніх селадонових, порцелянових чи инших керамічних чайників. Вони навіть можуть бути гіршими. Справа в тім, що шахти в Їсіні були зачинені ще наприкінці 1990-х, і жодної справжньої руди там більше не видобувають. Тим не менш, коли державні підприємства закривалися, то вони мали тони руди, а також ферментованої глини, і це все потім було розподілено поміж працівниками за принципом старшинства. Така стара глина все ще доступна, проте вартість, за якою можна придбати справжню сировину, зростає з кожним роком. Як наслідок, керамісти почали завозити глину з инших районів Дзянсу чи Аньхвей (багато фіялкуватої глини привозять із сусідньої з Аньхвей місцевості під назвою Ґонде). Подібна глина з инших реґіонів за своїм складом суттєво відрізняється від справжньої їсінської руди, а часто її ще фарбують хемічно, і зрештою вона може бути, чи не бути, такою ж, як і инші типи глин, що не мають тої магії, яка пов’язала шлюбом Дзіша з Чаєм на п’ять сотень років.

Тож першим вашим пріоритетом буде знайти справжній їсінський чайник. По-друге, шукайте чайник саме з Дзіша, а не з червоної, хонні, чи жовтавої глини дваньні. За можливости, використовуйте надійні джерела, щоби ви могли навчитися розпізнавати різницю між справжньою їсінською та иншими глинами, а потім вже виконувати свої власні порівняння. Як ще одну підказку, розглядайте те, що справжня Дзіша не має бути надто лискучою чи глянсуватою, а швидше матовою, і ви повинні бачити зернини піска в глині, особливо при збільшенні. Чим більш фіялковими ці частинки будуть, тим краще. Із часом, коли ви бачитимете достатньо справжньої глини Дзіша, то зможете краще оцінювати чайники.

Батько Чаю

У їсінської глини майже ідеальна пластичність — із неї можна виліплювати, викручувати чи відливати вироби, які не липнутимуть і не складатимуть особливих труднощів у роботі. Окрім того, вона має один із найнижчих коефіцієнтів усадки серед глин, що складає в середньому 10-25% від виготовлення до випалу, залежно від типу глини, її обробки та температури печи. Це забезпечує ідеальне прилягання кришечки чайника, а також створює пористу текстуру, що і робить його настільки бездоганним при заварюванні чаю. Більш того, кварц та инші металеві елементи в глині надають ій простий, природний колір. Великий кераміст Ґао Джван якось сказав, що найбільше він любив у мистецтві Їсіну те, що в ньому зовнішній вигляд не міг продемонструвати його цінність, а скоріше проявляв його природу.

Про глину, придатнішу для чаю, Землі годі було навіть мріяти, адже їсінська глина походить із глибоких шахт і привносить із собою до чайної церемонії Її дух і радість. Ке Тао Чвен, один із найяскравіших майстрів сучасности Керамічної Столиці сказав: «Майстер використовує мистецтво посуду з фіялкового піску, щоби відобразити свої почуття до Землі й потім перевершити їх, так щоби люди змогли відчути м’якість і свободу, виявлені в Ній». Ми також відкрили для себе подібну художню, духовну й навіть стихійну велич у спілкуванні з їсінськими чайниками — вони мудрі й милі, а той спосіб, у який вони покращують наш чай, поглинаючи його сутність і силу й потім привносячи їх у всі наші майбутні чаювання, уже сам по собі є справжнім дивом.

Статтю було надруковано в лютому
в часописі “Всесвітньої Чайної Хатинки” за 2017 рік

Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua