Поради від Майстра Джов Юя
Вогонь – Учитель Чаю
Є така стара китайська приказка: «Вода для чаю мати, чайник йому батько, а вогонь – то вчитель його». Здається, важливість правильної води – її джерело і зберігання – обговорювалося багато разів, рівно як і про найкращі типи чайного посуду було написано чимало книг і статей. А от про роль, яку відіграє вогонь у приготуванні чудового чаю, чомусь мало хто згадує. Тож я домовився про зустріч із Майстром і попросив його поділитися своїми думками з приводу того, як вогонь впливає і яким саме чином він «навчає» наш чай.
Більшість філософій Далекого Сходу, і китайська, корейська та японська включно, розділяє наш Світ на п’ять елементів, які в Китаю називають «Вусін» (“Wuxing”): Вода, Вогонь, Земля, Дерево й Метал. Для створення найкращої чашки чаю прадавні чайні мудреці потребували довершености й балансу між усіма цими елементами. Лу Юй власноруч вирізьблював їхні символи на всьому своєму чайному посуді та докладно розповідав про те, як знайти досконале листя (Дерево), Воду й Вогонь, а також про те, як їх потім усі поєднати в «напій, подібний до Небесної Роси». Як і Джов Юй, він мав багато думок з приводу того, що саме для приготування чаю робить досконалий Вогонь.
Джов Юй зазначив, що дуже важливо розуміти, чому дехто в Китайському Чаї потребує так званого «Войовничого Жару». Це означає, що вода має досить швидко закипати. Якщо її нагрівати дуже повільно, то вона втратить багато своєї Ці. Особливо це стосується використання чистої джерельної води. Мені ця порада виявилася дуже доречною, оскільки по свою воду для чаю я раз на тиждень десь із годину піднімався стежкою в гори. Джов Юй пропонував тестувати різну воду самим: не тільки з метою з’ясовувати її якість, а й порівнювати різні методи її кип’ятіння і допомагати розвиватися своїй чутливості. Він налив два чаї, один з яких був приготований на воді, що закипіла швидко, а другий – на тій, яка грілася довго. Я помітив, що останній дійсно смакував якось пласкувато, був грубішим на язиці і в горлі. Майстер Юй показав мені, що ця друга вода нагрівалася на спиртовому пальничку, яких було багато в його чайній крамниці. «Насправді, ці спиртовки розроблялися не для кип’ятіння води, а тільки для її підігріву й підтримування температури. Гостям ми виносимо її вже скип’ячену, а ними користуємося лише тому, що ці пальнички мають чудовий вигляд і добре нам допомагають у тому, щоби вода лишалася належної температури».
Після того Джов Юй приніс два чайники для води з метою навчити мене дечому про вогонь. Він використовував один із них, доки той не став наполовину порожній (чи повний, залежно від того, як поглянути), а потім долив до окропу трохи холодної води і наповнив дві чашки з кожного чайника. Непошкоджена, незмішана вода мені здалася значно кращою. Вона була гладкішою, чистішою. А через те що ми пили чудову джерельну воду, було легко помітити різницю в Ці кожної. Джов Юй сказав, що ми маємо спочатку використати всю воду з чайника або вилити її залишки перед тим, як заливати свіжу. Додавання холодної води до гарячої шокує її Ці та вкрадає деяку частину її гладкості. Удома я поекспериментував із цим більше й помітив, що майже щоразу я міг визначити, що вода була пошкоджена в такий спосіб – вона мені завжди не подобалася.
Я знав, що температура води при заварюванні різних чаїв має відрізнятися. З цього приводу я запитав у Джов Юя, чи повинні ми спочатку дозволити воді дійти до повної стадії кипіння, а потім дати охолонути, чи можемо просто нагріти її одразу до необхідної температури. Він відповів, що вони задля гігієни у своїй чайній крамниці, звісно ж, кип’ятять воду. «Протягом історії різні чайні мудреці так і не дійшли єдиного висновку в цьому питанні. Деякі з них вважали, що буде кращим спочатку закип’ятити; дехто віддавав перевагу щоразу нагрівати воду до необхідної температури. Я вважаю, що це залежить від самої води»,— сказав він. На його думку деяку дуже чисту джерельну воду не треба кип’ятити з метою санітарії. Для неї буде кращим, якщо ви не доводитимете її до крутого кипіння, від чого вона втрачає кисень, і її структура або Ці змінюються. Незалежно від того, чи будемо ми дозволяти воді кипіти, ми не повинні робити це дуже довго.
Джов Юй відіслав мене переглянути розділ «Ча Дзіну», у якому Лу Юй обговорює найкращі джерела походження води. Він каже, що найліпша вода – це джерельна й річкова. Потім він перейшов до його слів про те, що вода не повинна мати занадто енергії Ян, і тому вона не має походити з бурхливих, скаламучених потоків. Джов Юй сказав, що крутий кип’яток насправді майже те ж саме, що й водоспад. Проте він облишив це питання про кип’ятіння води, яке, як мені здалося, для нього не було таким важливим, і після того одразу ж перейшов до довгої дискусії про використання нашого сприйняття з метою розвитку чутливости.
У одному зі своїх найулюбленіших обговорень Джов Юй нагадав мені, що чутливости, очищення і справжнього вміння розрізняти досягають саме тоді, коли наші відчуття зливаються з тим, що ми відчуваємо – коли розум вільний від дискурсивних думок і зосереджений на цьому теперішньому моменті. Тому він радив поєднуватися з Вогнем у приготуванні чаю настільки близько, наскільки це можливо: «Відчуйте долонею температуру вашого чайника. Послухайте, «як шумить вітер у соснах», коли закипає вода. Ви дізнаєтесь, коли прийде час». Від спостережень за його лагідними старими руками, за тим, як вони піднімали великий чайник і спокійно наповнювали водою чайничок із листям, я отримав значно більше, ніж від усіх його слів. Якщо ми хочемо оволодіти Шляхом Чаю, то ми повинні зробити це частиною свого життя, частиною себе. Це означає, що процес заварювання чаю має протікати крізь нас так само, як і наша інтуіція має визначати момент, коли вода готова, разом із тим, яким чином вона потім заструменить, коли заливатиме листя. А спосіб, у який наливають воду, і є, напевно, тією особливістю, де чиясь вправність стає найочевиднішою. За межами цього є лише розум і відсутність його.
Джов Юй казав про те, що первинну форму вогню дає, звичайно ж, деревне вугілля. «Найсумніша романтична трагедія в історії людства – то є втрата зв’язку з цими п’ятьма елементами та із самою Природою»,— зауважив він із болем. Від його слів лишалося відчуття, наче він народився не в ту епоху. Він нагадав мені, що чай не є одним із напоїв для тамування спраги, хоча инколи його й використовують задля цього. Насправді майже всі – неважливо, з якої культури та в який спосіб – заварюють його, щоби розслабитися самому чи разом зі своїми друзями. Як справжній Майстер, Джов Юй просив мене поміркувати, як узагалі хтось може прискорити відпочинок. «Більшість людей вважає, що використовувати деревне вугілля важко. А насправді воно лише потребує декілька особливих хвилин, і нагорода за них вартує затрачених зусиль. Без нього я би ніколи не став заварювати будь-який із моїх дивовижних чаїв».
Як і більшість майстрів, з якими я пив чай, Джов Юй прагне вдосконалити чайний досвід за допомогою найкращого листя, найчистішої води, старовинного посуду та деревного вугілля. Я також виявив для себе, що вода, яку було зігріто на вугіллі, дуже відрізняється. Це важко переказати. Температура її завжди більш відповідна, а Ці самої води яскравіша й сильніша. Та атмосфера, яку подібна жаровня несе для досвіду та її вплив на воду – це тільки поверхня для такого Майстра, як Джов Юй, який розпізнає тонші рівні, на яких елементи разом працюють у гармонії. «Без вугілля ви втрачаєте елемент Вогню, і ваші п’ять елементів (Вусін) тоді стають чотирма»,— каже він.
Більшу частину свого часу Лу Юй також присвятив пошукам найчистішої Води й Вогню для приготування чаю, а через це – зв’язку з Природою. «На Шляху Чаю немає коротких доріг: просто зривати його в тіні й висушувати у вечірній прохолоді не означає дійсно його обробляти; сьорбати його зі смаком чи вдихати аромат – то не є знатися на ньому; носити із собою занедбану стару жаровню чи смердючу чашу – не значить мати добрий чайний посуд. Смолянисті дрова чи вугілля з чиєїсь кухні не дадуть пристойного вогню. Вода, набрана в бурхливих бистринах, греблях або в повенях, не дуже підходить для чаю…»,— каже він у «Ча Дзіні». Ми би могли деякі з його проскрипцій замінити на хитромудрі штукенції та знадібки разом з иншими формами нехтування, які використовують у наші часи заради здешевіння чаю і спрощення процесу приготування, що менш пов’язаний із Природою і з нами самими. Так, це почалося ще від тих часів, як Лу Юй на самоті блукав гірськими стрімчаками зі своїм чайним посудом за плечима, шукав своє власне листя, а потім вижарював і молов його в тіні бамбукового гаю. Але ж він би обережно налив свіжої води, яку набрав із джерела внизу, і запалив би те вугілля, що зробив власноруч і приніс із дому у вишуканій коробочці всередині свого кошика. Може ви бачите його он там, де сонце сідає за далекими верхівками гір?
Дійсно є якась особлива близкість між людиною і Вогнем, яка торкається Природи, відлюдних краєвидів і часу. Ця близкість є вільною і доступною для нас. Ви не зможете прискорити вогонь. Ви не зможете натиснути на кнопку й відрегулювати його. Він не починається і не згасає просто за вашим бажанням. Він потребує уважности та вміння, щоби розпалити його правильно; зусиль, щоби впоратися з ним і підтримувати його. Та якщо одного разу ви відчуєте радість, коли будете сидіти поруч із невеличкою жаровнею чи пригаслим вогнищем і кип’ятити воду, якщо зазнаєте тої різниці в якості, якої набуває температура й глибина води від використання вугілля, то ви зрозумієте, чому такі Майстри, як Джов Юй, ніколи б навіть не розглядали заварювання свого найкращого чаю без усього цього.
Більшість чаїв найвищої якости також дуже рідкісні. Саме через це Джов Юй наголошував, що дуже важливо для нас мати час, щоби по-справжньому насолодитися ними. Багато старих чаїв із часом стають рідкіснішими й коштовнішими. Було би соромно перед усіма майбутніми чайними поціновувачами, які можуть не мати шансу скуштувати, наприклад, Сон Пін*, якщо би хтось, кому випала така можливість, зробив би це надто швидко й примхливо, без цілоковитої насолоди чаєм. «Для мене велика частина цього – знайти час набрати гарної води, розпалити вугілля та розслабитися, нікуди не поспішаючи – це просто бути з чаєм»,— каже він.
Не так вже й легко знайти можливість поспілкуватися зі справжнім чайним майстром, особливо так довго, і Джов Юй був більше радий продемонструвати мені все те, про що він мовив під час нашої розмови. Він вийшов і повернувся з чайничком із дзіша** династії Цін, наповненим посивілим Пуером часів мого дідуся. Ми затишувалися. Нехай вугілля робить свою справу… Дослухавшись порад Майстра, я дозволив теплу й аромату вогнища огорнути мене. Як тільки мої думки почали рідшати, заспівала вода: спочатку тихенько, ніби хтось наладжував інструмент, але повільно перетворюючись на шелест вітру. Минуло декілька хвилин, і ніжна стара рука заспокоїла ту пісню. Як тільки вода запарувала, проходячи крізь чайне листя, і заповнила маленький чайничок, я подумав, що, можливо, я зрозумів те, чому саме Вогонь хотів мене навчити…
* мовиться про пуер від Сон Пін Хао (Song Ping Hao) – одного з найвідоміших Чайних Домів і брендів Юньнані, який виготовляв чай десь до 30-х років минулого сторіччя. (прим. пер.)
**Дзіша чи пурпуровий або фіялковий пісок, фіялкова глина – найдавніший і найвідоміший підвид їсінської глини, за який вона власне й стала відома; зазвичай темно-коричневого, темно-брунатного кольору з фіялковим відблиском. Останнім часом його все рідше можна зустріти, тому справжня дзіша ще й чимало коштує, бо цінується саме стара або витрамана глина.
Оригінал статті знаходиться на сайті the-leaf.org
Українською перекладено спеціяльно для TeaHut.com.ua
